Існує
поширений міф про те, що вступ України до НАТО передбачатиме згортання
оборонно-промислового комплексу України через введення нових військових
стандартів НАТО, вимог переозброюватися для нашої армії, обов’язково
призведе до розриву існуючого військово-технічного співробітництва з
Росією. Про необґрунтованість таких поглядів свідчать такі аргументи.
По-перше, НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших Збройних
Сил, ні обов’язкового введення нових військових стандартів для зброї,
ні відмови від військо-технічного співробітництва з Росією. Необхідною
умовою є оперативна сумісність із збройними силами країн-членів НАТО,
тобто здатність діяти спільно під час проведення операцій, а не вимога
мати на озброєнні такі самі гармати такого самого калібру, як і в інших
країнах. Прикладом цього можуть бути колишні країни соцтабору, які зараз
є членами НАТО. У них досі на озброєнні перебуває техніка та зброя радянського
зразка (на фото: МІГ 29 виробництва СРСР на озброєнні німецьких військово-повітряних
сил "Люфтваффе"). Загалом, до 40% арсеналів нових членів НАТО
з Центральної та Східної Європи складаються з озброєння та виробів радянського
та російського виробництва.
По-друге, насправді, певні стандарти НАТО для окремих видів озброєнь
існують. Проте, вони, як правило, набагато більш прогресивні, ніж ті,
які застосовуються у нас ще з радянських часів. Водночас, інтеграція
до НАТО – це вихід на нові ринки збуту озброєнь країн-членів НАТО та
ЄС, доступ до новітніх технологій при спільному виробництві, додаткові
можливості модернізувати власні озброєння та диверсифікувати свій військовий
арсенал тощо.
По-третє, навіть певна переорієнтація виробництва нашим ОПК зброї за
стандартами НАТО абсолютно не означає необхідності розривати багаторічне
спільне виробництво вже існуючих або нових зразків зброї з Росією. Разом
з тим, фактом є те, що спільна робота українського ОПК з російським
триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь.
Незалежно від членства України в НАТО, український ОПК має розвиватися,
шукати нові ринки збуту, створювати нові сучасні види озброєнь як на
продаж, так і для Збройних Сил України. І вступ до НАТО лише сприятиме
цій роботі. Перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь має суттєво розширити
можливості і ринки збуту української військової техніки та озброєнь.
Показовими у цьому зв’язку є досить успішні приклади співробітництва
України з Грецією (судна на повітряній подушці) або Чеською Республікою
(артилерійські системи).
Вступ до НАТО відкрив для національних ОПК країн останніх хвиль розширення
нові можливості щодо залучення закордонних інвестицій, проведення модернізації
і диверсифікації виробництва та збільшення обсягів торгівлі.
Про це свідчать і тенденції в експорті зброї та військової техніки і
обладнання Польщі та Чехії, які стали членами НАТО у 1999 р. У 1997
р. Польща продала на світовому ринку озброєнь товарів на суму 20 млн.
доларів США. У 1999 р. (рік вступу) обсяг такого експорту зріс до 67
млн., у 2001 р. ця цифра становила вже 93 млн., а у 2003 р. було продано
польського озброєння на рівні 89 млн. доларів США. Подібна ситуація
простежується і з розвитком експорту зброї в Чеській Республіці: 1997
р. – 28 млн. доларів США, 1998 р. – 23 млн., 1999 р. – 65 млн., 2000
р. – 81 млн., 2001 р. – 95 млн., 2002 р. – 85 млн. Ці цифри промовисто
свідчать про розвиток і зростання обсягів виробництва та торгівлі продукцією
військово-оборонного комплексу цих країн. (Дані з щорічників Стокгольмського
міжнародного інституту дослідження миру – SIPRI Yearbooks 2000-2004).
Красномовними є також дані щодо експорту військових товарів та послуг
ОПК Словаччини, яка стала членом НАТО в 2004 р. У 2002 р. вона експортувала
озброєнь на суму в 37 млн. доларів США, в 2003 р. – на 46 млн., в 2004
– на 77 млн., а в 2005 р., згідно з попередніми розрахунковим даними,
– на 205 млн.