|
01.02.2010р.
№ 1886/7/17-0717
| Державні
податкові адміністрації
в АР Крим, областях,
мм. Києві і Севастополі |
Про
відклик листів
Державна
податкова адміністрація України з врахуванням змін, які сталися останнім
часом у законодавчому полі, а також судової практики, проаналізувала актуальність
наданих податкових роз’яснень з питань податків з фізичних осіб та на
підставі цього відкликає з місць застосування наступні податкові роз’яснення,
надані ДПА України листами:
- від 23.12.1998 № 15337/10/17-0517;
- від 08.06.2004 № 4528/6/17-3116;
- від 18.08. 2004 № 7127/6/17-3116;
- від 23.09.2004 № 477/4/15-1210;
- від 21.09.2005 № 18868/7/17-2117;
- від 09.09.2006 № 10109/6/17-0716, № 16847/7/17-0717;
- від 29.03.2007 № 3050/6/17-0716;
- від 10.08.2007 № 3990/С/07115, № 15947/7/17-0717;
- від 03.10.2007 № 9629/6/17-0716;
- від 23.11.2007 № 5764/Х/17-0715;
- від 12.10.2009 № 22292/7/16-0717.
Водночас, звертаємо увагу на те, що згідно із пп.4.4.2.”д” п.4.4.ст.4
Закону України від 21.12.2000р. №2181 „Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не
може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв
відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових
роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового
роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення
чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано
нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове
роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).
Зазначену інформацію щодо відклику вказаних податкових роз’яснень довести
до відома та застосування у практичній роботі підвідомчих податкових органів
та у встановленому порядку до платників податків.
Додаток:
на 17 арк.
Заступник
Голови С.І.Лекарь
ДЕРЖАВНА
ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 23.12.98 р. N 15337/10/17-0517
Державна
податкова адміністрація України розглянула вашого листа від 17.11.98 р.
N 2608/7/31-217 і стосовно порушених в ньому питань повідомляє.
1. Оскільки для громадян - суб'єктів підприємницької діяльності спеціально
не визначено порядок обчислення амортизаційних вирахувань поступового
віднесення на витрати вартості власних фондів, що використовуються фізичною
особою при здійсненні підприємницької діяльності, то при нарахуванні амортизації
слід користуватися порядком, встановленим статтею 8 Закону України від
22.05.97 р. N 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".
2. Порядок укладання, збереження чинності і розірвання договорів майнового
найму, обов'язки наймодавця та наймача визначено у главі 25 (статті 256
- 276) Цивільного кодексу України.
В обов'язки наймодавця (статті 264, 265) по утриманню зданого в найм майна
входить проведення за свій рахунок капітального ремонту, якщо інше не
передбачено законом або договором, а наймач зобов'язаний підтримувати
найняте майно у справному стані, провадити за свій рахунок поточний ремонт,
якщо інше не встановлено законом або договором.
Отже, якщо договором оренди майна передбачено, що ремонт (як капітальний,
так і поточний) зданих в найм основних засобів проводиться за рахунок
наймача - фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, який використовує
це майно в підприємницькій діяльності, кошти, витрачені ним на проведення
його ремонту, включаються до складу витрат, пов'язаних з одержанням доходів
від підприємницької діяльності. При визначенні суми таких витрат слід
враховувати положення статті 8 (підпункт 8.8.1) вищезазначеного Закону.
Заступник Голови ДПА України Г. Бондаренко
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 08.06.2004 р. N 4528/6/17-3116
ДПАУ
розглянула лист і повідомляє.
Згідно із Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок
з доходів фізичних осіб" (далі - Закон), який набрав чинності з 1
січня 2004 року, до складу загального місячного (річного) оподатковуваного
доходу платника податку не включаються суми коштів, отриманих платником
податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм п. 9.10 ст. 9
Закону (пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.99 р. N 490 "Про
надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів
працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних
і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим
методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний)
характер" встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно
встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових
окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних,
ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується
вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний)
характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням
із замовником.
Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день
не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів
України для відряджень у межах України.
Гарантії та компенсації працівникам у разі службових відряджень, роботи
у польових умовах встановлюються Кодексом законів про працю України та
Законом України від 24.03.95 р. N 108/95 "Про оплату праці"
(ст. 12).
Згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом
Держкомстату від 13.01.2004 р. N 5 (пп. 2.2.6), суми, виплачені (при виконанні
робіт вахтовим методом) у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового
окладу) за дні перебування у дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту
збору) - місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а
також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови
та з вини транспортних підприємств, включаються до фонду оплати праці
і належить до доходів працівників, одержуваних у вигляді заробітної плати
внаслідок здійснення ними трудової діяльності на території України (п.
1.3 та п. 1.1 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних
осіб"), які оподатковуються податком з доходів фізичних осіб на загальних
підставах.
Надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів
працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних
і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим
методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний)
характер, у розмірах, визначених законодавством, відносяться до інших
виплат, що не належать до фонду оплати праці (п. 3.16 згаданої Інструкції).
Надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів
вищезгаданих працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними
договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм
витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат),
встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999
року N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах
України та за кордон", Інструкцією про службові відрядження в межах
України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України
від 13.03.98 р. N 59, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31.03.98
р. N 218/2658, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних
осіб з підстав, встановлених пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону.
Заступник Голови С. Лекарь
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 18.08.2004 р. N 7127/6/17-3116
ДПАУ
розглянула лист і щодо порушених в ньому питань повідомляє.
Згідно із Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок
з доходів фізичних осіб" (п. 2.1 ст. 2, далі - Закон) платниками
податку є резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з
території України, так і іноземні доходи, та нерезидент, який отримує
доходи з джерелом їх походження з території України.
Об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб нерезидента є:
загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерелом його походження
з України; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому
оподаткуванню при їх виплаті.
Дохід з джерелом його походження з України визначено Законом (п. 1.3 "и"
ст. 1) як будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований
на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території
України, зокрема, у вигляді доходів, що виплачуються (надаються) резидентами
у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної),
благодійної допомоги, подарунків.
Згідно з п. 7.1 ст. 7 Закону ставка податку становить 15 % (до 01.01.2007
р. - 13 %) від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у п. 7.2
- 7.3 цієї статті.
Відповідно до п. 7.3 ст. 7 Закону ставка податку становить подвійний розмір
ставки, визначеної п. 7.1 ст. 7 Закону, від об'єкта оподаткування, нарахованого
як виграш чи приз (крім виграшу у держлотерею у грошовому виразі), або
будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних
осіб, за винятком доходів, визначених у пп. 9.11.3 ст. 9 Закону.
Виходячи з викладеного та з метою однакового застосування Закону слід
розуміти, що доходи, нараховані (виплачені, надані) платнику податку -
нерезиденту у вигляді зарплати внаслідок здійснення ним трудової діяльності
в Україні, належать до категорії доходів, зазначених в пп. 9.11.3 ст.
9 Закону, з урахуванням особливостей, визначених у пп. 9.11.2 ст. 9 Закону.
Таким чином, на підставі норм п. 7.3 ст. 7, пп. 9.11.3 ст. 9 Закону лише
зарплата, незалежно від джерела її виплати, що виплачується нерезиденту
працедавцем-резидентом, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною
п. 7.1 ст. 7 Закону. Визначення терміна "заробітна плата" наведено
у п. 1.1 та 1.3 ст. 1 Закону.
У разі нарахування на користь нерезидента процентів, дивідендів або роялті
податковим агентом має бути застосована відповідна ставка податку, встановлена
Законом для оподаткування таких доходів резиденту (абзац другий пп. 9.11.3
ст. 9 Закону).
Оподаткування будь-яких інших (крім вищезазначених) доходів, в тому числі
зазначених у листі, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб,
провадиться за ставкою, встановленою пп. 7.3 ст. 7 Закону.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВРУ,
встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються
норми такого міжнародного договору щодо суб'єктів, які підпадають під
його дію (п. 21.1 ст. 21 Закону).
Щодо доходів, які виплачуються у вигляді виграшу фізичній особі - нерезиденту,
гральний заклад виступає податковим агентом, в обов'язки якого входить
утримання податку з доходів фізичних осіб та перерахування його до бюджету
(пп. 9.5.1 ст. 9 Закону).
Перерахування гральним закладом податку, утриманого із сум виграшу фізичної
особи - нерезидента, провадиться згідно із пп. 8.1.4 ст. 8 Закону протягом
банківського дня, наступного за днем такої виплати, до бюджету територіальної
громади за місцем утримання такого податку (п. 16.2 ст. 16 Закону) з наступним
повідомленням податкових органів про проведені виплати та суми утриманого
податку розрахунком встановленої форми (N 1ДФ).
Утримання зазначеного податку здійснюється у касі грального закладу при
купівлі у фізичної особи фішок (жетонів). Реєстрація операцій купівлі
проводиться за допомогою РРО, який запрограмований на утримання цього
податку.
Заступник Голови С. Лекарь
ДЕРЖАВНА
ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 23.09.2004 р. N 477/4/15-1210
Про оподаткування діяльності платника єдиного податку, що не зазначена
в Свідоцтві
(Витяг)
Державна
податкова адміністрація України <...> повідомляє:
<...>
3. Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів
фізичних осіб" (пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9), далі - Закон, встановлено,
що "оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу
нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької
діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка
сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним
законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
До спеціального законодавства належить спеціальна (спрощена) система оподаткування
обліку і звітності, порядок провадження якої здійснюється фізичними особами
- суб'єктами підприємницької діяльності за правилами, встановленими Указом
Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98 р. N 727
(в редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746) (далі - Указ),
та звичайна (загальна) система оподаткування (згідно з розділом IV Декрету
Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян",
крім фіксованого податку).
Відповідно до статті 2 Указу суб'єкти малого підприємництва - фізичні
особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним
податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку.
Цією ж статтею визначено, що фізична особа - платник єдиного податку сплачує
єдиний податок у фіксованому розмірі за ставкою, встановленою місцевими
радами за місцем державної реєстрації цього платника залежно від
виду діяльності.
Поряд з цим відповідно до норм вказаної статті, у разі коли фізична особа
- суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької
діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається
одне Свідоцтво і сплачується податок, що не перевищує максимальної ставки
за цими видами діяльності, встановленої місцевою радою
за місцем її державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності,
незалежно від того, здійснює вона підприємницьку діяльність на всій території
України чи лише за місцем державної реєстрації.
Порядок видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку затверджено наказом
ДПА України від 29.10.99 р. N 599, зареєстровано у Міністерстві юстиції
України 02.11.99 р. за N 752/4045. Згідно з положеннями цього Порядку
для одержання Свідоцтва про сплату єдиного податку фізична особа - суб'єкт
підприємницької діяльності подає до податкового органу за місцем державної
реєстрації письмову заяву, в якій зазначає вид (види) діяльності, яким
передбачає займатися, оскільки саме від виду (видів) діяльності
залежить розмір єдиного податку, який повинен сплачуватися цією
фізичною особою. Крім подання письмової заяви, підставою для видачі Свідоцтва
про сплату єдиного податку є пред'явлений платіжний документ про сплату
єдиного податку, оскільки Свідоцтво - це документ, що засвідчує саме сплату
єдиного податку. Зазначені фізичною особою - суб'єктом підприємницької
діяльності у заяві види діяльності записуються податковим органом у Свідоцтві
про сплату єдиного податку, що видається такій особі.
Відповідно до статті 6 Указу фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності,
який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних
осіб. Отже, доходи платника єдиного податку, одержані ним від провадження
саме зазначених у Свідоцтві видів підприємницької діяльності, не включаються
до складу його загального річного оподатковуваного доходу і з них не сплачується
податок з доходів фізичних осіб. Це підтверджується також і підпунктом
4.3.25 п. 4.3 ст. 4 Закону.
Якщо суб'єкт підприємницької діяльності, який вибрав спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності, одержує протягом звітного
року доходи інші, ніж зазначені у Свідоцтві про сплату єдиного податку,
то такі доходи протягом року підлягають оподаткуванню податком з доходів
фізичних осіб на загальних підставах, за правилами та у порядку,
встановленими Законом. Тобто при виплаті такого доходу податок
повинен бути утриманий податковим агентом за ставкою, встановленою
п. 7.1 ст. 7 Закону (на даний час - 13 відсотків від об'єкта оподаткування).
Якщо при виплаті такого доходу податковим агентом чи особою, яка не є
податковим агентом, не було утримано податок з доходів фізичних
осіб, то така фізична особа - підприємець повинна подати
річну податкову декларацію і зазначити в ній суму доходу, одержаного
від провадження діяльності, не зазначеної у Свідоцтві про сплату єдиного
податку, та сплатити з неї податок з доходів фізичних осіб
за встановленою ставкою.
Заступник Голови С. Лекарь
ДЕРЖАВНА
ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 21.09.2005 р. N 18868/7/17-2117
Щодо
оподаткування авторської винагороди
Державна
податкова адміністрація України розглянула лист щодо оподаткування авторської
винагороди, зокрема роялті, і повідомляє.
Згідно із Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок
з доходів фізичних осіб" (далі - Закон), до складу загального місячного
або річного доходу включаються, зокрема, доходи від продажу об'єктів прав
інтелектуальної (промислової) власності; доходи у вигляді сум авторської
винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження
іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури
або іншими нематеріальними активами).
Відповідно до підпункту 9.4.2 пункту 9.4 статті 9 Закону авторська винагорода
у вигляді роялті виплачується у зв'язку з використанням авторського права,
зареєстрованого відповідно до Закону. Оподаткування авторської винагороди
у вигляді роялті провадиться за порядком, установленим підпунктом 9.4.1
пункту 9.4 статті 9 Закону за ставкою пункту 7.1 статті 7 (з 01.01.2004
р. до 01.01.2007 р. - 13 відсотків).
Підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону встановлено, що оподаткування
доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг,
виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної
особи здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством
з цих питань (Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"
(у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746/99), розділом
IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з
громадян" від 26.12.92 р. N 13-92 зі змінами та доповненнями та Інструкцією
про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльністю
від 21.03.93 р. N 12 зі змінами, внесеними наказом ДПА України від 16.07.2003
р. N 352).
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва,
до яких належать і фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом
порядку як суб'єкти господарської діяльності, регулюється Указом Президента
України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції
Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746/99) (далі - Указ).
Згідно із положенням Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку,
затвердженого наказом ДПА України від 29.10.99 р. N 599, зареєстрованого
у Міністерстві юстиції України 02.11.99 р. за N 752/4045, для одержання
Свідоцтва про сплату єдиного податку фізична особа - суб'єкт підприємницької
діяльності подає до податкового органу за місцем державної реєстрації
письмову заяву, в якій зазначає вид (види) діяльності, яким передбачає
займатись, оскільки саме від виду (видів) діяльності залежить
розмір єдиного податку.
Якщо суб'єкт підприємницької діяльності, який обрав спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності, одержує протягом звітного року доходи від
іншої діяльності, крім зазначених у Свідоцтві про сплату єдиного
податку, зокрема, доходи у вигляді роялті, то такі доходи протягом року
підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб на загальних
підставах, за ставками та у порядку встановленими Законом.
Заступник Голови Г. Оперенко
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 09.09.2006 р. N 10109/6/17-0716,
N 16847/7/17-0717
Щодо оподаткування надбавок за роз'їзний характер роботи
(Витяг)
Державна
податкова адміністрація України розглянула ... лист ... і повідомляє.
Кінцевий перелік доходів, які не включаються до загального оподатковуваного
доходу платника податку, зазначено у п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003
р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон).
Суми польового забезпечення у п. 4.3 ст. 4 Закону окремо не зазначені.
Разом з тим згідно з пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону до складу загального
місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються
суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт,
з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 Закону.
Згідно зі змінами, внесеними до Інструкції про службові відрядження в
межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів
України від 13.03.98 р. N 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
31.03.98 р. за N 218/2658 (п. 1, далі - Інструкція), службовим відрядженням
вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства,
об'єднання, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк
до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем
його постійної роботи.
Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі
або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями,
якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим
договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою
ним особою).
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.99 р. N 490 "Про
надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів
працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних
і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим
методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний)
характер" встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно
встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових
окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних,
ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується
вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний)
характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням
із замовником.
Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день
не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів
України для відряджень у межах України.
Виходячи із зазначеного, лише за умови визначення у колективному договорі,
трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких
проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням
(з відповідним їх оформленням як відряджень та виконанням положень п.
9.10 ст. 9 Закону), надбавки до тарифних ставок і посадових окладів таких
працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами
або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених
у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою
Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 663 "Про норми
відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон"
та Інструкцією, не розглядатимуться як об'єкт оподаткування податком з
доходів фізичних осіб з підстав, встановлених підпунктом 4.3.2 пункту
4.3 статті 4 Закону.
Заступник Голови
ДПА України
С. Лекарь
ДЕРЖАВНА
ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 29.03.2007 р. N 3050/6/17-0716
Державна податкова адміністрація України розглянула <...> лист <...>
і повідомляє.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України
"Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. N 889
(далі - Закон), яким встановлено (п. 1.3 ст. 1), що доходом фізичних осіб
з джерел на території України є будь-який доход, одержаний платником податку
або нарахований на його користь протягом звітного оподатковуваного періоду,
до якого, зокрема, відносяться і доходи від надання в оренду нерухомості,
розташованої на території України (пп. "є" п. 1.3 ст. 1).
Нерухоме майно (нерухомість) - це об'єкти майна, які розташовуються на
землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або
функціональних характеристик (властивостей), а також земля (п. 1.10 ст.
1 Закону).
Законом (п. 9.1 ст. 9) установлено, що доходи, одержані фізичними особами
від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення,
земельної частки (паю), майнового паю, оподатковуються при їх виплаті
за їх рахунок за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 цього Закону, у розмірі
15 відсотків (з 01.01.2007 р.).
При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру
орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної
суми орендного платежу, встановленої законодавством з питань оренди землі.
Відповідно до пп. 9.1.1 ст. 9 Закону податковим агентом платника податку
- орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки
сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю) є орендар.
Згідно зі ст. 22 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.98
р. N 161 орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій
(надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі
оренди поєднання різних форм плати. Орендна плата за земельні ділянки,
що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно
у грошовій формі.
При нарахуванні (виплаті) доходів у будь-яких негрошових формах такий
об'єкт оподаткування визначається в порядку, встановленому п. 3.4 ст.
3 Закону, тобто, як вартість такого нарахування, визначена за звичайними
цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за формулою: К =
100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена
для таких доходів на момент такого нарахування.
Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни, збільшеної
на суму податку на додану вартість, якщо особа, яка здійснює таке нарахування,
є платником податку на додану вартість; акцизного збору, якщо надається
підакцизний товар.
Якщо особа, яка нараховує доходи у формах, відмінних від грошової, є платником
податку на прибуток підприємств за ставкою, встановленою п. 10.1 ст. 10
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", то
до її валових витрат включається сума, розрахована згідно з цим пунктом.
Така сама сума є базою для нарахування збору до Пенсійного фонду України
та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, якщо оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою
з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету
протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати (пп. 8.1.4
п. 8.1 ст. 8 Закону).
Заступник Голови С. Лекарь
ДЕРЖАВНА
ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 10.08.2007 р. N 3990/C/07115,
N 15947/7/17-0717
Щодо оподаткування доходів від провадження підприємницької діяльності
(Витяг)
<...>
Пунктом
22.10 статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про
податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) зазначено, що Декрет
Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий
податок з громадян" втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування
доходів фізичних осіб від займання підприємницькою діяльністю (далі -
Декрет), який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті
9 Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Оскільки такого спеціального закону на даний час не прийнято, то оподаткування
доходів фізичних осіб - підприємців, які здійснюють свою діяльність на
загальній системі оподаткування, провадиться згідно з нормами IV розділу
Декрету та згідно з розробленою на його виконання Інструкцією про оподаткування
доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженою
наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня
1993 р. N 12 із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 16.07.2003
р. N 352, і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993
р. за N 64 (далі - Інструкція).
Відповідно до ст. 14 Інструкції з доходів підприємців, одержаних від провадження
своєї підприємницької діяльності, податок обчислюється підприємствами,
установами, організаціями (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими
підрозділами або їх представництвами), фізичними особами - суб'єктами
підприємницької діяльності (далі - податковими агентами) при виплаті ними
протягом року доходів фізичним особам, зазначеним у цьому розділі Інструкції.
При цьому податкові агенти зобов'язані:
- нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету в порядку,
встановленому законом з питань оподаткування фізичних осіб;
- надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу (протягом
40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового)
кварталу), податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого)
на користь таких платників податку, а також сум утриманого з них податку
податковому органу за місцем свого розташування за встановленою формою.
Податок утримується від суми такого доходу за його рахунок за ставкою,
визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону (15 відсотків з 1 січня 2007 року).
Податок, утриманий податковим агентом у джерела виплати доходу, враховується
податковим органом при обчисленні податку за відповідний податковий період.
Водночас ДПА України на підставі наданих їй законом повноважень своїм
наказом від 29 грудня 2003 р. N 633 затвердила узагальнююче Податкове
роз'яснення щодо застосування положень пункту 1.8 статті 1, пункту 9.12
статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб",
яким передбачила можливість підтвердження підприємцем факту сплати податків
з доходів від провадження підприємницької діяльності, зокрема, платіжними
документами про сплату авансових платежів податку з доходів.
При невиконанні підприємцем даних положень наказу N 633 податковий агент
має виконати покладені на нього п. 1.15 ст. 1, ст. 8, 16 та 19 Закону
та ст. 14 Інструкції обов'язки податкового агента щодо виплачуваних такому
підприємцю доходів.
Заступник Голови С. Лекарь
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 03.10.2007 р. N 9629/6/17-0716
Державна
податкова адміністрація України розглянула ваш лист від 05.09.07р. № 548
Б
щодо оподаткування доходів, одержаних фізичними особами – підприємцями,
і повідомляє.
Згідно із п. 9.12 ст.9 Закону України від 22.05.03р. № 889 „Про податок
з доходів фізичних осіб” (далі – Закон) оподаткування доходів, отриманих
фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт)
у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється
за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з
урахуванням норм цього пункту.
Таким спеціальним законодавством на даний час є Указ Президента України
від 3.07.98р. №727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва" ( в редакції Указу Президента
України від 28.06.99р. №746) (далі - Указ № 727), згідно із ст.2 якого
суб’єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно
обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання
Свідоцтва про сплату єдиного податку.
Порядок видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку затверджено наказом
ДПА України від 29.10.99р. № 599, зареєстрованим у Мінюсті України 2.11.99р.
за № 752/4045. Згідно з цим Порядком для одержання такого Свідоцтва фізична
особа - суб’єкт підприємницької діяльності подає до податкового органу
заяву, у якій зазначає види діяльності, якими передбачає займатися, і
які зазначаються в виданому Свідоцтві. Саме до цих видів діяльності і
застосовується спрощена система оподаткування і саме за їх провадження
сплачується єдиний податок. Доходи платника єдиного податку, одержані
ним від провадження саме зазначених у Свідоцтві видів підприємницької
діяльності, не включаються до складу його загального річного оподатковуваного
доходу і з них не сплачується податок з доходів фізичних осіб.
Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності отримує інші доходи,
ніж визначені у підпункті 9.12.1 Закону, то такі доходи оподатковуються
за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку,
що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності (пп. 9.12.2 п.9.12
ст. 9 Закону).
Відповідно до п.1.15 ст.1 Закону юридична особа (її філія, відділення,
інший відокремлений підрозділ) є податковим агентом і незалежно від її
організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками
зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету
від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати
податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести
відповідальність за порушення норм цього Закону.
Заступник Голови С. Лекарь
ДЕРЖАВНА
ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 23.11.2007 р. N 5764/Х/17-0715
Про
розгляд листа
Державна
податкова адміністрація України розглянула лист і в межах своєї компетенції
повідомляє.
Згідно з пп. 7.6.3 Закону України від 28.12.94 N 334 "Про оподаткування
прибутку підприємств" під терміном "витрати" розуміється
сума коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податку
продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.
Водночас відповідно до пп. 9.6.2 Закону України від 22.05.2003 N 889 "Про
податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) інвестиційний прибуток
розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку
від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується
виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням
такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту. Тобто
Закон встановлює єдиний (виключний) випадок врахування витрат - витрати
мають бути понесені (фактично проведені, здійснені) і не обумовлює можливість
врахування будь-яких інших витрат, зокрема, нарахованих.
Крім того, відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV
"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"
нарахування є категорією бухгалтерського обліку і застосовується виключно
суб'єктами господарювання, які зобов'язані вести бухгалтерський облік
згідно із законодавством.
Відповідно до п. 22.2 ст. 22 Прикінцевих положень Закону у разі, якщо
норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування
доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет
мають норми цього Закону. Крім того, пріоритетність Закону стосовно використаної
в ньому термінології встановлюється п. 1.21 ст. 1 Закону, згідно із яким
визначення термінів можуть використовуватися у значеннях, визначених законами
з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать цьому
Закону. Отже, щодо витрат, які можуть прийматися при розрахунку
інвестиційного прибутку, слід приймати до уваги лише норми, встановлені
Законом, тобто витрати понесені.
Щодо визначення економічної сутності терміна "витрати", то відповідно
до наказу Міністерства фінансів України від 31.03.99 N 87 "Про затвердження
Положень (стандартів) бухгалтерського обліку", то витратами є зменшення
економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення
зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за
винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення
власниками).
Власним капіталом згідно з законодавством є власні грошові ресурси (кошти),
тобто готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання (Мінфін,
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових
коштів" від 31.03.99 N 87).
Враховуючи зазначене, а також те, що згідно з Законом України від 23.02.2006
N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" (далі - Закон
N 3480) вексель є борговим цінним папером і засвідчує лише безумовне грошове
зобов'язання векселедавця сплатити після настання визначеного
строку грошову суму векселедержателю, то він не є грошовими коштами, і
тому немає законодавчих підстав відносити вексель до витрат при розрахунку
інвестиційного прибутку.
До того ж, у пункті 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні
в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного
банку України від 21 січня 2004 р. N 22 та зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976, встановлено перелік
та правила використання під час здійснення розрахункових операцій платіжних
інструментів. Вексель до цього переліку не входить.
При розгляді цього питання доцільно також врахувати норми пункту 4.8 ст.
4 Закону України від 03.04.97 N 168 "Про податок на додану вартість",
згідно із яким для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім
податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу
та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з
цього податку.
Крім того, слід зазначити, що згідно з пп. 9.6.7 п. 9.6 ст. 9 Закону для
цілей цього пункту під терміном "інвестиційний актив" розуміється
пакет цінних паперів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні
папери, формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані
у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу. Під терміном "пакет
цінних паперів" розуміється окремий цінний папір чи сукупність Ідентичних
цінних паперів. Під терміном "ідентичний цінний папір" розуміються
цінні папери, випущені одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати
доходу, викупу чи погашення.
Емісією згідно з Законом N 3480 є установлена законодавством послідовність
дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів.
Згідно з п. 2 ст. 3 Закону N 3480 векселі не є емісійними цінними паперами,
тому з метою застосування норм п. 9.6 ст. 9 Закону немає підстав розглядати
їх як інвестиційні активи.
Щодо твердження про нібито відсутність роз'яснень ДПА України щодо документів,
якими підтверджується понесення витрат платником податку при проведенні
розрахунку його інвестиційного прибутку за звітний рік, то звертаємо увагу
на те, що це питання висвітлено у листі ДПА України від 19.06.2007 N 12451/7/17-0717,
який розміщено на офіційному веб-сайті ДПА України в мережі Інтернет,
внесено до ресурсів інформаційно-правової системи "ЛІГА", а
також було надруковано у офіційних виданнях ДПА України - журналі "Вісник
податкової служби України" та в газеті "Консультант".
Заступник Голови
ДПА України
О. Матвєєв
ГОСУДАРСТВЕННАЯ
НАЛОГОВАЯ АДМИНИСТРАЦИЯ УКРАИНЫ
ПИСЬМО
от 12.10.2009 г. N 22292/7/16-0717
| Государственным
налоговым администрациям в АР Крым, областях, г. Киеве и Севастополе
|
Дополнительно см. письмо
Государственной налоговой администрации Украины
от 12 октября 2009 года N 22292/7/17-0717
Во
исполнение поручения Комитета Верховной Рады Украины по
вопросам налоговой и таможенной политики от 08.10.2009 г.
N04-27/917 Государственная налоговая администрация Украины
сообщает следующее.
Согласно нормам подпункта 9.6.2 пункта 9.6 статьи 9 Закона
Украины "О налоге с доходов физических лиц"
(далее - Закон N889) операции по внесению
плательщиком налога денежных средств и имущества
в уставный фонд юридического лица - резидента
в обмен на эмитированные им корпоративные права считаются
приобретением инвестиционного актива.
Дальнейшая продажа отдельного инвестиционного
актива является операцией плательщика налога с корпоративными правами,
а положительная разница между доходом,
полученным плательщиком налога от продажи такого отдельного инвестиционного
актива, и его стоимостью, которая рассчитывается
исходя из суммы расходов, понесенных в связи с приобретением такого актива
(с учетом норм подпункта 9.6.4 указанного пункта),
является инвестиционной прибылью (подпункт 9.6.2
пункта 9.6 статьи 9 Закона N 889), которая является
объектом обложения налогом с доходов физических лиц (подпункт
4.2.13 пункта 4.2 статьи 4 Закона N 889) при
осуществлении плательщиком налога указанной операции.
С учетом изложенного согласно прямым нормам Закона N 889 вклад
(взнос) физического лица в виде имущества (находящегося
в собственности такого лица) в уставный фонд
юридического лица - резидента является приобретением таким
физическим лицом права собственности на долю (пай) в уставном фонде такого
юридического лица, то есть является расходами,
понесенными в связи с приобретением инвестиционного актива.
По результатам отчетного года в состав общего годового налогооблагаемого
дохода плательщика налога включается положительное значение
общего финансового результата операций с инвестиционными активами (подпункт
9.6.6 пункта 9.6 статьи 9 Закона N 889).
Финансовые результаты операций с инвестиционными активами (подпункт 9.6.1
пункта 9.6 статьи 9 Закона N 889) учитываются
плательщиком налога самостоятельно и отдельно от других доходов и расходов.
Указанное выше обязуем довести до подчиненных налоговых органов.
Заместитель Председателя С. Лекарь
|